Кейс. Фіктивний правочин (№630/960/23)

У сучасному світі фінансово-кредитні відносини повинні чітко відповідати законодавству, натомість банки та мікрофінансові організації часто зловживають правами та користуються юридичною необізнаністю своїх клієнтів, тому укладення кредитних правовідносин з фінансовою установою потребує правового аналізу та захисту інтересів позичальника майже щоразу. Юридичне Бюро “Agrum Iuris” регулярно займається вирішенням складних правових ситуацій та захистом клієнтів у судових процесах, як ось наприклад можна побачити в наступному кейсі, де ми детально розберемо ситуацію щодо фіктивності правочину та неправомірності стягнення боргу. Фактор доказував, що права вимоги за Кредитним договором від 15.06.2021 року були відступлені Акціонерному товариству «Таскомбанк» на підставі Договору про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016, а також відповідно до умов цього Договору та Витягу з Реєстру прав вимоги до Договору про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2026 року, мікрофінансова організація є новим кредитором боржника Михайла за кредитним договором з усіма наступними додатками та змінами, натомість з якими саме змінами кредитор не зазначає. Відповідно до статті 350 Господарського суду України банк має право укласти договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким він передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов’язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи. За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов’язання клієнта перед фактором. Зобов’язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов’язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається. При цьому відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 р. у справі № 910/1755/19 у зв’язку із заміною кредитора в зобов’язанні саме зобов’язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб’єктний склад у частині кредитора Також обсяг і зміст прав, що передаються, визначається первісним кредитором та новим кредитором за їх згодою. При цьому, первісний кредитор не зобов’язаний передавати повний обсяг своїх прав новому кредитору. За умови подільності зобов’язання, може мати місце часткова заміна кредитора. Також варто звернути увагу на те, що у разі існування зобов’язання забезпечувального характеру (неустойки, поруки, застави тощо) щодо головного зобов’язання, за яким відступається право вимоги, відповідні забезпечувальні права кредитора також передаються новому кредитору. Вищезазначені висновки зокрема підтверджуються роз’ясненнями, що наведені у інформаційному листі Вищого господарського суду України від 07 квітня 2008 р. № 01-8/211“Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України”. Так до нового кредитора в тому числі переходить в повному обсязі і право на неустойку як субсидіарне право Якщо предмет зобов’язання є подільним (наприклад, зобов’язання по сплаті грошових коштів як основного боргу), то новому кредитору може бути передана лише частина прав первісного кредитора разом із субсидіарними правами у відповідній частині. Субсидіарні права не можуть передаватися самостійно без передачі основних прав за зобов’язанням; Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов’язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору та умов правочину, які не є нікчемними та не визнані судом недійними; чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог. Натомість Договір про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016 був укладений майже на 5 років раніше, а саме 07.10.2016 р., ніж договір, який був укладений між ТОВ «ФК «ЦФР» та Михайлом 15.06.2021 року. На момент укладення Договору про відступлення права вимоги ТАСЦФР-10-2016 між Михайлом та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансовою компанією «Центр фінансових рішень» не було укладено жодного правочину, а тому не існувало жодного зобов’язання, з якого могло виникнути право вимоги, а отже, ніяких правових наслідків не могло настати. Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правовою позицією Верховного Суду в постанові від 15.05.2020 року в справі №904/3938/18 визначено, що фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. Отже, для визнання зобов’язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявності таких умов: вина осіб, яка має прояв у формі умислу, спрямованого на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених у договорі. Відсутність хоча б однієї із цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов’язання вчинялося фіктивно. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 28.02.2018 у справі N 909/330/16, від 01.11.2018 у справі N 910/18436/16). Відповідно до правової позиції, що викладена у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 р. у справі № 914/868/17, передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов’язання це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином. Наші юристи відстоювали наступну позицію про те, що фіктивний характер договору не тільки зумовлює його недійсність, але й унеможливлює виникнення правових наслідків, що регулюються такою угодою. Зокрема, відсутність наміру створення правових наслідків є ключовим фактором у визнанні угоди фіктивною. Запрошуємо вас на юридичну консультацію в Юридичне Бюро “Agrum Iuris” для отримання професійної допомоги та порад щодо вашої конкретної ситуації. Наші юристи мають глибокі знання і багаторічний досвід у різних галузях права. Вони зможуть надати вам компетентні поради та рекомендації щодо найбільш ефективних шляхів вирішення вашої справи.

Юридичне Бюро “Agrum Iuris” регулярно займається вирішенням складних правових ситуацій та захистом клієнтів у судових процесах, як ось наприклад можна побачити в наступному кейсі, де ми детально розберемо ситуацію щодо фіктивності правочину та неправомірності стягнення боргу.

Фактор доказував, що права вимоги за Кредитним договором від 15.06.2021 року були відступлені Акціонерному товариству «Таскомбанк» на підставі Договору про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016, а також відповідно до умов цього Договору та Витягу з Реєстру прав вимоги до Договору про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2026 року, мікрофінансова організація є новим кредитором боржника Михайла за кредитним договором з усіма наступними додатками та змінами, натомість з якими саме змінами кредитор не зазначає.

Відповідно до статті 350 Господарського суду України банк має право укласти договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким він передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов’язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи. За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов’язання клієнта перед фактором. Зобов’язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов’язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається. При цьому відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 р. у справі № 910/1755/19 у зв’язку із заміною кредитора в зобов’язанні саме зобов’язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб’єктний склад у частині кредитора Також обсяг і зміст прав, що передаються, визначається первісним кредитором та новим кредитором за їх згодою.

При цьому, первісний кредитор не зобов’язаний передавати повний обсяг своїх прав новому кредитору. За умови подільності зобов’язання, може мати місце часткова заміна кредитора. Також варто звернути увагу на те, що у разі існування зобов’язання забезпечувального характеру (неустойки, поруки, застави тощо) щодо головного зобов’язання, за яким відступається право вимоги, відповідні забезпечувальні права кредитора також передаються новому кредитору.

Вищезазначені висновки зокрема підтверджуються роз’ясненнями, що наведені у інформаційному листі Вищого господарського суду України від 07 квітня 2008 р. № 01-8/211“Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України”. Так до нового кредитора в тому числі переходить в повному обсязі і право на неустойку як субсидіарне право Якщо предмет зобов’язання є подільним (наприклад, зобов’язання по сплаті грошових коштів як основного боргу), то новому кредитору може бути передана лише частина прав первісного кредитора разом із субсидіарними правами у відповідній частині.

Субсидіарні права не можуть передаватися самостійно без передачі основних прав за зобов’язанням; Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов’язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору та умов правочину, які не є нікчемними та не визнані судом недійними; чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог.

Натомість Договір про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016 був укладений майже на 5 років раніше, а саме 07.10.2016 р., ніж договір, який був укладений між ТОВ «ФК «ЦФР» та Михайлом 15.06.2021 року. На момент укладення Договору про відступлення права вимоги ТАСЦФР-10-2016 між Михайлом та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансовою компанією «Центр фінансових рішень» не було укладено жодного правочину, а тому не існувало жодного зобов’язання, з якого могло виникнути право вимоги, а отже, ніяких правових наслідків не могло настати.
Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Правовою позицією Верховного Суду в постанові від 15.05.2020 року в справі №904/3938/18 визначено, що фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

Отже, для визнання зобов’язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявності таких умов: вина осіб, яка має прояв у формі умислу, спрямованого на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених у договорі. Відсутність хоча б однієї із цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов’язання вчинялося фіктивно.

У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 28.02.2018 у справі N 909/330/16, від 01.11.2018 у справі N 910/18436/16). Відповідно до правової позиції, що викладена у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 р. у справі № 914/868/17, передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов’язання це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином.

Наші юристи відстоювали наступну позицію про те, що фіктивний характер договору не тільки зумовлює його недійсність, але й унеможливлює виникнення правових наслідків, що регулюються такою угодою. Зокрема, відсутність наміру створення правових наслідків є ключовим фактором у визнанні угоди фіктивною. Запрошуємо вас на юридичну консультацію в Юридичне Бюро “Agrum Iuris” для отримання професійної допомоги та порад щодо вашої конкретної ситуації. Наші юристи мають глибокі знання і багаторічний досвід у різних галузях права. Вони зможуть надати вам компетентні поради та рекомендації щодо найбільш ефективних шляхів вирішення вашої справи.

З повним текстом рішення можна ознайомитися нижче.